Вона була гарнесенька як лялька.
І зачіска як в тої королівни.
Він ніжно називав :
-Мала малявка.
І пари по красі не було рівних.
Її все дратували черевички,
Підбори протиралися, ламались.
І вкотре зашивала рукавички,
Бо ручки у них геть не зігрівались.
Вони зняли малесеньку кімнату.
Там ліженько було таке красиве.
Він приносив щомісяця зарплату,
І не було на світі більш щасливих.
Як черевички ці її дістали!
Вона зламала звечора підбори.
Як добре, що тоді вони не знали,
Що можна жить щасливо і в коморі...
У інших і квартири, й черевички!
У інших ліжко як футбольне поле!
І чоловік... Щось ростом невеличкий...
О доле моя... Долечко... О! Доле!
Він цілував півночі її личко.
Він приносив троянди і лілеї...
Як він кохав! Хоч зростом... Невеличкий...
Та він не йшов... Він біг завжди до неї!..
Тепер у неї є аж три будинки!
Щаслива! І машина. Черевичків
Сто пар!.. Якби... Якби... Хоч дві хвилинки...
Коли він жив... Щоби подав водички...
Вона би в ту кімнатку повернулась.
Вона... Би смерть за руку хоч тримала.
Багачка... Та від болю аж зігнулась...
Старі підбори... Довго цілувала...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701788
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2016
автор: Відочка Вансель