Я спраглий до життя
Самотній вовк
Що бродить по степах.
Я їду десь далеко,
І щоночі,шукаю каяття
А його либонь нема...
Щоранку із тобою
Стрічав світання,
Щовечора, я сонце
Проводив десь за горизонт
Та знав , мене завжди чекають
Де пахне хлібом і теплом.
Теплом душі твоєї зігрівався
В обіймах я танути ніколи не боявся.
Я знав надійний тил у мене є-
Твоє кохання мене збереже.
Й тепер коли тебе немає-
Самотнє небо щоночі нависає...
Мене ти збережеш
Йдодому доведеш...
Я знаю це...
І нехай мені ніхто не вірить-
Я бачу тебе із тобою говорю.!
В тебе завжди поради я питаю
І слава Богу що живу.
Хотів би смерті- та не має.
Смерть і ще треба заслужить
Та Богу вигідні мої поневіряння
У цьому згубному житті...
Я завжди всім кажу-
"Слава Богу , що із ранку я встаю"
Нехай один стрічаю я світання
І нехай моє кохання
Збереже когось від поневіряння.
Кохання є- воно завжди одне
Приносить радість і завжди живе
У душах тих хто любить....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701660
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2016
автор: Лена Прилуцька