Вони пройшли війни сувору школу,
Пізнали біль поранень і утрат –
Таке не забувається ніколи,
Коли чужий стає тобі, мов брат.
Пройшли вони крізь пекло у Донбасі,
Де кожен крок – ціною у життя,
Два други – не у мами на ковбасах –
Аеропорт – їх поле для звитяг.
Вони не просто друзі – одне ціле,
Не просто «укри» – названі брати –
Й єдиною було обом їм ціллю
Ворожу рать в бою перемогти.
І віра теж одна у них – незмінна:
Живими повернутися з війни,
Тож обминали хлопців вражі міни,
Бо це Вкраїни вірнії сини.
Я бачила, як вояки прощались:
У кожного натруджена рука,
Немов брати, вони і обіймались,
А у очах їх блиск не по роках.
Стояли вони в берцях, камуфляжах,
Вловили очі й ранню сивину…
Ох, нелегка, синочки, в вас поклажа!
Це ваші груди стріли цю війну.
Та вірю, із такими Україна
Все ж вистоїть, оновиться земля.
Донбас устане з сірої руїни
Й навіки прокляне «братів» з Кремля.
Лубни (на шляху до Чернігова) 29.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701293
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 18.11.2016
автор: Ганна Верес