Все, ніби, є… І, водночас, - нічого.
То… Сльози щастя з-під твоїх тремких повік?
Усе в нас є, за винятком малого …
Ти - не мені дружина, я – не чоловік.
Чи схибив той Амур, чи недогледів,
Рукою п'яною напнявши хижий лук?
А кажуть – шлюби створюють на небі,
То де ж тоді плетуть гіркі клубки розлук?
***
Тоді… Давно… Я у розбитих берцях,
Місив багнюку, спотикався і вставав,
А ти мабуть, поміж дієзів й терцій,
Тихенько мріяла, щоб хтось поцілував.
Я мандрував в запльованих вагонах,
В автобусах, плацкартах, пішки та в авто,
Крізь скло блукали очі по перонах,
Дарма блукали – не стрічав мене ніхто…
Я смакував продажні поцілунки,
У хвойд купаваний кохання сурогат.
А ти? Чиїм тоді впивалась трунком
І на перетині яких координат?
Чиї тебе торкались губи, руки?
Чиїсь… Чиїсь та тільки, певне, - не мої…
У кого цілився Амур із лука,
Куди летіли стріл напружені рої?
***
На відстані руки, що вперлась в груди,
На відстані запалених рубців думок
Гадати марно – буде чи не буде
Ранкова кава й «косяка» терпкий димок.
Нема нічого… Будні - наші свята,
Та й ті святкуємо, як таті – з-під поли,
З оглядкою… А в грудях тане м’ята.
Чи то й не м’ята зовсім – грудочка смоли?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701077
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2016
автор: посполитий