Наче квітка до сонця, тягнуся до тебе, кохана,
Наче квітка, в якої марніють уже пелюстки,
Твоїй ніжності й вроді жагуче співаю осанну –
Навіть мачуху-долю картати уже не з руки.
Напиваюсь снаги із усмішки твоєї й довіри,
І іду новобранцем на друзки дробити печаль,
Розфарбую для тебе цей день, непроникливо-сірий,
Аби ти ще міцніше горнулась мені до плеча.
І кільцем твоїх рук вже для мене огранений Всесвіт,
Дзвінко гейзери б’ють з нерозвіданих досі глибин.
Навіть якщо помру – все одно повернуся й воскресну,
Щоб для наших нащадків цей обрій теплішим робить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700740
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2016
автор: stawitscky