Щось не так. Зрозуміти не можу:
Звідки вітру зловісний порив…
Не по-божому діється, Боже,
В тому світі, що Ти сотворив.
Наче пісня, просякнута кров’ю,
Наче скалки розбитих дзеркал,
День, що бути повинен любов’ю,
Нам являє звіриний оскал.
Підкрадається злодієм вечір
До струмка, де конвалій гарем,
Щоб раптово упасти на плечі
Непідйомним думок тягарем.
І хова у подолі свинцевім
Хмар, що випили воду морів,
На догоду маразму-ченцеві
Благодать надвечірню зорі.
Щоб її не напився сьогодні
На кривавім Твоїм полотні
Той, хто світ врятував від безодні -
Побратим, невідомий мені.
Де своєю останньою кров’ю,
Перемелений «Градом» стократ,
На бляшанці напише з любов’ю»
« Я - ненавиджу!..» юний солдат.
Де ніяк вгамуватись не може
Зойк душі на розбитій стіні…
Не по-божому діється, Боже,
На новому твоїм полотні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700021
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2016
автор: RedkaSM