Зависла над красою ста́рою примхливим арабеском
Моя розпластана над містом сіра тінь…
Закінчилась книга… І все вмерло.
Над містом я лечу в останній свій політ.
Я викреслила Львів зі списку послужного.
В майбутнє разом з ним ми більш ніколи не підем.
І поодинці будем світом ми тепер бродити,
Про різне думать, мислити і жить,
І не одні картини Гойї й Пікассо любити,
На різних у під’їздах сходинках сидіть,
І різну каву в різних кафе пить…
Умерло все.
І крапка.
Умерлую любов не воскресить.
І стара красота залишиться без мене
Сіра, здряпана й холодна,
Така насичена людьми,
Й така пуста й порожня…
На самоті по ночах буде краплі сліз своїх збирати,
На «злачнії місця» знайомих обирати,
Заводити нові-старі романи-жарти,
І свою справжню пристрасть у німу подушку виливати,
І у нічну пітьму невидимим нікому привидом літати,
Трамвай останній проводжаючи в депо…
І не забуде Львів мою сліпу любов, та я її забуду.
Умерло все. Не воскресити більш
Красу середньовічних вуличок у думках моїх.
Прощальне коло це над містом я роблю.
Не до побачення. А Прощавайте!
Старому Львову говорю…
І я вкладу мою застиглу пам’ять про оцю красу
В незрячії любимого Нептуна, що на Ринку, очі,
Хай ще сот літ світ бачить дивину
Веселу … і сумну…
Сотрічну … і таку мінливу…
4.10.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699940
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 11.11.2016
автор: Лєна Дадукевич