Весна.

І  бігли  коні.  Під  копитами
Ридав  зникаючий  вже  сніг,
Сліди  чорніли  на  шляхах,  покритих  ще
Сіреньким  килимом.  І  безлічі  доріг
Так  мчали  разом  з  тими  конями
Із  ночі,  сходу,  ген,  до  днів,
І  сонце  з  бурштину  долонями
Торкалось  ще  сідих  полів.
А  там,  в  далечині  синяво-сизій
Вже  зеленіє  сонечком  весна,  
Там  знову  вечір  топазом  зігріє,
І  ті  глибокі  небеса
Знов  запашіють  літньою  росою,
Що  падала  колись  в  зиму,
І  чорне  поле  знову  вкриється  травою,
Що  зникла  перед  осінню  в  пітьму…
Там  тепло.  Радісно.  Яскраво  
Знов  вечір  запалає  в  небесах
Своєю  пурпуровою  загравою.  І  в  снах
Земля  побачить  чисте  небо
У  літніх  сутінках,  як  до  зими,
Й  шкода  мені,  що  лиш  весні  не  треба
Пурпуру  осені.  Ті  сни,
Ті  хмари,і  холодні,  й  величаві
Пробіглися  по  синяві  тепла,
На  мить  про  зиму  нагадали
Й  в  світ  інший  зникли.  І  до  дна  
Все    навкруги  наповнилося  спекою,
І  всюди
Все  оживає,  і  радіє,  і  бринить,
Але  шкода  зими  криштальної.  Й  не  буде
Нікого  більш.  Хто  б  міг  її  спинить.
А  все  радіє,  і  повсюди
Палають  топаз  і  бурштин  весни,
Й  день  золотавий  всюди  гріє,
І  сонце  знов  заграє  на  росі.
     …  А  коні  бігли.  Під  копитами
Вже  глухо  гупотів  асфальт,
Дивуючись  цим  білим,  півзабутим  вже
Створінням  літ  минулих.  Й  хат
Вже  стріхи  з  марева  бурштинного  полинули,
Хоч  ні,  навіщо  вони  нам?
А  коні  до  весни  та  літа  бігли  все,
Туди  де  сонце  та  тепло.  Там…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699904
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.11.2016
автор: D.Rey