[b]Винні ті, хто з тобою зорю зустрічав,
Пінний келих за тебе підносив.
Хто в бурхливому морі знаходив причал,
І кому не було цього досить.
Винен кесар, що з військом поразки зазнав,
Винен раб, що схилився в поклоні.
Сірі тіні прочан, що бредуть серед трав,
Молитовно складають долоні.
Завинив, хто ще вчора вмирав на хресті,
Хто підносив богам гекатомби.
Хто знічев’я її розлюбив навесні,
Шлях до серця закрив, наче тромбом.
Винна старість, що спати тобі не дає,
Винна осінь – невчасна і сіра.
Дощ, якому потрібно узяти своє,
І зів'ялого листя зневіра.
Присуд винесе ранок. В туманній імлі
Зійде сонце над плахою міста.
Перехожих, будинки на сірому тлі
Оповиє кривавим намистом.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699552
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2016
автор: Стах Розсоха