Осіннє небо сіється дощем
І сірі хмари не спинити,
Я від негоди вкриюся плащем,
От тільки душу чим мені прикрити ?
Моя душа на всіх вітрах,
В полоні лютої негоди,
Та не здолає її страх,
Бо прагне правди і свободи.
Як важко жити серед тих,
У цьому замкнутому колі,
Для кого красти - це не гріх,
Не гріх ламати людські долі.
... Промінчик сонця зазирне
І душу лагідно зігріє,
І все лихе, як сон, мине,
Коли в душі живе надія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2016
автор: LubovShemet