Ти. Моя. Неймовірна. – Повір!
Посеред заблукалих гір,
цегляних будинків і сірих хмар,
посеред в’ялих людей примар.
Нам напророчено разом іти,
через землі й мости, через роки,
пити з медом вино, їсти хліб наш і сіль,
щоби стало для двох нас наснаги і сил.
Те що тягне у вись залишає сліди,
де би ми б не були і куди б не прийшли,
завжди видасть наш потяг і наше єство,
ти мій хліб, моя сіль – Ти моє Божество.
Всі мої перешкоди - мій шлях до мети,
і коли мені бракне повітря – світи …
крізь тумани, крізь скверну, крізь тонни води,
щоб дорогу до тебе я зміг віднайти.
Вір що прийде той день, що був вартий зусиль,
і стіна з слів несказаних зникне як пил,
паралелі зійдуться в єдину ціль,
паралелі зімкнуться в єдину ціль,
амінь …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697366
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2016
автор: Віктор Непомнящий