Ой летіла ластівонька та й так височенько,
Подивилася довкола - щеміло серденько,
Ліси, ріки і долини – там, геть все розбили,
Та й ріднесеньку земельку кров`ю всю залили.
Ой, де оком кине всюди вирви і руїни,
Серце рветься на частини, де ж ти мій єдиний?!
Геть цілий день і нічку плаче та ридає душа,
Де ж моє, сонце, мій милий, шукала й не знайшла.
Небо хмари звкрили, мабуть примчить громовиця,
На святу, її землю стріляла – Гаубиця,
Знов злетіла ластівонька високо вдалечінь,.
Гіркі сльози котилися - де ж ти? Коханий мій!
Спішив стрімко старий яструб та й сміло до неї,
Бачиш, люба, тут війна, тепер часи буремні,
Як сюди, прилетіла,то вже тут залишайся,
А я думаю, ми знайдем із тобою щастя.
Та й злетіла із яструбом, ген, у небо сині,
Не чекай, не руш любові, не залишусь нині,
Й закружляло із висот пір`я тієї птиці
Тож не чути, тих звуків у молоденькім серці.
Ненька сльози ронить, земля, страждає і стогне,
Війна нащо, прийшла сюди? За що усім горе?
Давно дзвін, не чути пташиний, його немає,
Це ж нещастя людоньки, коли цей спів зникає.
Молоденьким, скільком птахам та й серця розбили?!
Кров синочків і доньочок,по землі розлили.
2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697140
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2016
автор: Ніна Незламна