Лане тремка, не бійся...
Тихо спадає лист...
Котиться вогко лісом
пінний густий батист
здимленоного туману.
Лячно тобі одній...
Сиза густа омана
липне до білих вій...
Ока твого меткого
заполоняє взір.
Чей же учула злого?..
...Диха ледь чутно звір
сторожко і чутливо -
Ось вже й стрибок завис...
Сіється зимне мливо
поміж густих беріз,
Понад черлені трави
суне у глупу ніч...
Бійся, тремтлива лане,
вкритих туманом стріч!
Бійся, втікай невинна,
Прудко біжи, стрімка!..
Поки чужа неспинна
тремом зайшлась рука.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697029
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.10.2016
автор: Адель Станіславська