Ми в осінь забрели удвох з тобою

Коли  літа  втрачають  свою  свіжість
І    у    очах    поселиться    жура,
Душі    так    необхідна    ласка    й    ніжність    –
То    осені    життєвої    пора.

Хай    білі    роси    падають    у    коси
І    зморшку    ніжну    вималює    вік    –
Давно    вже    плодоносить    абрикоса,
Що    посадив    в    честь    сина    чоловік.

Тепер    плоди    збирають    вже    онуки,
Спитати    забувають,    хто    садив,
Їх    голоси    й    плодів    удари-звуки
Мене    також    покликали    сюди.

Милуюсь    ними,    гладжу    абрикосу
І    заглядаю    в    пам’ятні    літа,
Як    він    носив    мене,    щасливу    й    босу,
А    поруч    син    метеликом    літав.

Стоїть    вона,    як    пам’ятник    любові,
А    з    неї    стиглі    падають      плоди.
Ми    в    осінь    забрели    удвох    з    тобою,
Й    так    хочеться    удвох    цей    шлях    пройти. 12.02.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696926
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2016
автор: Ганна Верес