Людина літня мов мале дитя,
Їй що небудь нового вічно треба.
Їй хочеться від звиклого життя,
Злетіть над хмари – де доокруж небо.
І знов злітає думка наче птах,
І живить серце ще якась надія.
Ще хочеться блукати по світах,
Тинятися в незбутніх давніх мріях.
Вона уже пізнала що життя,
Є в неї найдорожчим божим даром.
Вслухається в своє серцебиття,
Чекає те, що прийде незабаром.
І вже не виставляє напоказ,
Якщо в житті ще щось нове відкриє.
Для неї лиш душа дороговказ,
Душа – вовчиця, що на місяць виє.
Людина літня йде десь крізь туман,
Вдивляється у непрозорі скельця.
Вона пройшла крізь правду і обман,
Вже довіряє лиш ударам серця.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695681
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.10.2016
автор: Мартинюк Надвірнянський