Мовчиш, щоб дорости до слів.
Вони намистинами болю стікають
По кістяку мови.
Вона ж безборонна, жагуча до правди.
Часто ти йдеш її шляхом,
Мов по колючій стерні.
Тепер ніч везе мене потягом виражень
До тебе,
Тепер лягаю біля тебе
Й бачу калейдоскоп,
Гладжу твоє волосся
Й згадую, як триста років тому
Так лоскотала жовтаву траву,
Все повторно.
Все залягає на дно,
Щоб океаном згадок
Зволожити ту зону пустелі,
Щоб зникнути й вигулькнути тінню
З літерою імені
На чолі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695668
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2016
автор: Олена Ганько