Як же нестерпно жахливо буває,
Навіть не знаєш де діти думки,
Все, що цікаве, не відволікає,
Тягнуть на дно із камінням сумки.
Важко, бо знаєш, що це недаремно,
Все, що отримав, авжеж заслужив,
Адже учинок, єдиний, нікчемний
Вічні чесноти спаплюжив, зганьбив.
Щастя дається для кожного зроду,
Потім щоденно іде повсякчас,
Дехто щасливий, отримавши вроду,
Інші – що розум і вміння припас.
Кожному доля своє видає.
Декому більше, ти їй не суддя.
Щастя все різне для нас постає,
Поділ незмінний, нема вороття.
Вчіться, шановні, що є цінувати,
Щастя уміти своє пронести –
Швидко й безслідно так можна втрачати,
Дуже непросто, що впало, звести.
І в абстинентській погоні за щастям,
Сильнім бажанні здобутків все далі,
Ваші тузи не підійдуть по мастям,
Підуть поразки і серце в печалі.
Треба радіти усьому, що маєш,
Цього закону канон є простий:
Те, що кохане тобі, забуваєш –
Будеш довіку нещасний, сумний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695419
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.10.2016
автор: Avispacis