Боже, я сама, та найду легіня.
Буде свальба в нас чогось на говіння.
І цілой село буде танцюваті,
Дуже ня старий буде в жони браті.
Йой, цілой село головами крутить,
Бо наша Віда оріхи нись лупить!
Банікі пече, йой, та вна не знає!
Малікова їй стружлі завертає!
Йой, ці ї возьме на свальбу за дружбу?
Вони як удвох, то водку аж кружков
Собі п'ють і п'ють. Нияк не п'янівуть.
Не знає Віда... Нись лем понедільок.
А в суботу вже шлаяр одіваті,
Малікова йде, буде ї чіпчаті.
Гості йдуть дому, бо вни ся регочуть.
Вже й старі діди Відочку не хочуть!?
Гості всі дому, а паленки много!
Старий мій діду там тобі дорога!
Давай Любочко стружлі, солонину!
Давай поп'ємо, маємо причину!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695226
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2016
автор: Відочка Вансель