Давно помічено людьми:
Життя – то дивний вид спіралі,
Коли частенько… навіть ми
Подібних фактів назбирали.
Та випадок один мені
Тривожить серденько і досі,
Як я малим дівчам тоді
Побачила їх на дорозі.
Він молодий і статний був,
Густе й хвилясте мав волосся…
Світились очі… Все забув…
Дивилося німе колосся
З полів, що обступили їх
І справа, й зліва від дороги.
Немов русалка із полів,
Вона прибігла… Хоч на трохи…
Не чути мови їхніх вуст,
Лише – рука в руці… І очі…
До пасма чорного торкнувсь,
Поцілувати вітер хоче.
З плечей, немов рука, коса
Важким звисала перевеслом…
Її нев’януча краса,
Й через багато літ воскресла,
Коли зустріла їх я знов
На тім же місці, на дорозі.
Все, як тоді… Яка любов!
Десятки літ жила в тривозі.
Ті ж очі, руки і… поля,
Те ж сонце над полями світить,
Те ж почуття, що окриля
Людей і править нашим світом.
Легенько вітер доторкнувсь
До… посивілого волосся,
Його й її… Й мов стрепенувсь:
– Чому ж зійтись не довелося?
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2016
автор: Ганна Верес