Рахіль (за мотивами вірша А. Ахматової)

                               Рахиль  

                                 И  служил  Иаков  за  Рахиль
                                 семь  лет;  и  они  показались  ему  
                                 за  несколько  дней,  потому  что
                                 он  любил  её.
                                                                     Книга  Бытия.

И  встретил  Иаков  в  долине  Рахиль,
Он  ей  поклонился,  как  странник  бездомный.
Стада  подымали  горячую  пыль,
Источник  был  камнем  завален  огромным.
Он  камень  своею  рукой  отвалил
И  чистой  водою  овец  напоил.

Но  стало  в  груди  его  сердце  грустить.
Болеть,  как  открытая  рана,
И  он  согласился  за  деву  служить
Семь  лет  пастухом  у  Лавана.
Рахиль!  Для  того,  кто  во  власти  твоей,
Семь  лет  -  словно  семь  ослепительных  дней.

Но  много  премудр  сребролюбец  Лаван,
И  жалость  ему  незнакома.
Он  думает:  каждый  простится  обман
Во  славу  Лаванова  дома.
И  Лию  незрячую  твердой  рукой
Приводит  к  Иакову  в  брачный  покой.

Течет  над  пустыней  высокая  ночь,
Роняет  прохладные  росы,
И  стонет  Лаванова  младшая  дочь,
Терзая  пушистые  косы.
Сестру  проклинает,  и  Бога  хулит,
И  Ангелу  Смерти  явиться  велит.

И  снится  Иакову  сладостный  час:
Прозрачный  источник  долины,
Веселые  взоры  Рахилиных  глаз
И  голос  ее  голубиный:
Иаков,  не  ты  ли  меня  целовал
И  черной  голубкой  своей  называл?


                                         Рахіль

                         І  служив  Яків  за  Рахіль
                         сім  років;  і  вони  здалися  йому  
                         за  кілька  днів,  тому  що  він  любив  її.
                                                                                     Книга  Буття.


І  стрітив  в  долині  Іаков  Рахіль,
Немов  подорожній  бездомний  вклонився.
Курився  услід  за  отарою  пил,
Джерело  затихло,  там  камінь  звалився.
Рукою  Іаков  його  відхилив.
Вода,  мов  кришталь,  він  овець  напоїв.

Та  стало  у  грудях  чомсь  серце  тужити.
Боліть,  як  роз'ятрена  рана.
Погодився  він  там  за  діву  служити
Сім  років  чабаном  в  Лавана.
Рахіль!  Той  хто  влади  твоєї  хотів,
Сім  років  для  нього  -  яскравих  сім  днів.

Але  сріблолюбец  премудрий  Лаван
І  жалість  йому  не  знайома.
Він  думає:  кожен  проститься  обман,
Бо  слава  Лавана  відома.
І  Лію  незрячу  твердою  рукою
До  шлюбного  він  проводжає  покою.

Висока  тече  над  пустелею  ніч,
Холодні  розсипавши  роси.
І  стогне  Рахіль,  в  серці  нібито  ніж,
Пухнасті  терза  свої  коси.
Сестру  проклинає  і  Бога  ганьбить,
І  ангела  смерті  з'явитись  велить.

І  сниться  Іакову  тішення  час,
Прозоре  джерело  долини.
І  погляд  веселий  Рахілі  що  раз,
І  голос  її  голубиний:
Іаков,  хіба  то  не  ти  цілував
Й  голубкою  чорною  все  називав?



адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693700
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2016
автор: Радченко