Вона сиділа, голову схиливши,
Без руху і без познаків життя,
Немов статуя, каменем зробившись,
Без болю, без турбот, без почуття.
Десь поплило життя у потойбіччя,
Забрало силу зітканих надій,
Зозуля накувала протиріччя,
Не те чекала в старості своїй.
Помало сонце котиться на захід,
Заграва догоряє в небесах
І кожний день ввижається мов знахід
Життя свого, залишеного в снах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693584
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2016
автор: горлиця