Палає десь за обрієм село...
Розбита вщент ворожа контратака,
Знов Фастів наш, та скільки полягло...
А хтось дійти ще має до Рейхстагу!
Є чим пишатись: ти іще зумій
Таку ворожу силу побороти!
Дрібний юнак - майбутній свекор мій -
Знов мусив стать за командира роти.
Вже німці готувались до Різдва,
Мабуть, було тікать не до вподоби:
зірки, ялинки, ще які дива...
А пахнуть - Боже ж мій! - оті окопи!
І печиво, і кава, і сальце,
Мабуть, і шнапс, і ще які закуски...
Сталева пташка пурхнула в лице -
І пів-обличчя потрощила в друзки.
Чотири дні - ні мертвий, ні живий.
На мигах пояснив сестрі Марусі:
"Винця мені у трубочку налий -
Не можу їсти, ну то хоч нап'юся!"
Хтось обізвався: "І мого долий!
Хай хлопець перед смертю порадіє".
Шнапс булькотить - вже й стіни попливли...
А ця анестезія добре діє!
Жувати - зась, та якось поковтав
Солодку мрію - з шоколадом сало...
Прокинувся, аж колеса: та-та...
- І де ж це я? - Та майже під Уралом!
- От дивина! Та я питав про світ!
- Ну звісно, бач: на цьому, не на тому.
Велике діло - дірка в голові!
Терпи, козак, повернешся додому!
Ні - ще були бої й госпіталі,
Все переміг. Можливо, жив би й досі,
Однак ще не старий у землю ліг.
А день по тому - онуча знайшлося...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693419
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 09.10.2016
автор: Кузя Пруткова