в очікуванні вічної тиші
ти прокидаєшся зарано
ще коли сонна голова сонця
ледь помітна
сьогодні туман
і воно ще довше горнеться в простирадлах
цього в*язкого простору
ліниво викочуючись з піднебесся
ледь-ледь
і ти височуєшся
з нетрів своїх вже далеких снів
з піврозплющеними очима
ти нащупуєш двері
сьогодні тиша набуває надвисокої гучності
акваріумна тиша
ти - риба що повільно пливе
млявоосвітленими починаннями
з нетривкими дотиками ширшавого дна
забутого листя
вицвілого
як і все місто
від своєї тодішної грайливості
і ти - безколірна тінь
відпливаючих необмежень
твого власного високовольтного щастя
що вже занадто знеструмлене
великою кількістю перегорілих днів
чи ти рахувала?
вони занадто жваві аби їх зловити
і надто повільні аби перейти в інші
а зараз.. безмежно далекі
туман тим і особливий що ніби витеркою
знищує всі значення близькості і віддаленності
усі твої грані
але у цій німоті
переходивши усі лабіринти сутності
без жодних стін
ти оговтуєшся
хай так само мляво
як і те світло лінивої лампи
і розумієш
що це все ілюзія
і стін забагато
у товщі цією важкої плоті
наче перший ковток повітря
намагаєшся вхопити хоч єдиний свій наголос
та нотні надто добре ховаються
а слова ще краще
ти ніби знаєш що ця застаріла гучність
лише вона зможе розбити товщу цих стінок
і ти прокинешся в ясності
та все ілюзія
і ти ілюзія
вічної
довгої
тиші
прокидайся
дзвонить будильник
а за вікном туманний ранок
октобер
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692511
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.10.2016
автор: мелодія сонця