Цей смуток пекельний дарує занедбана осінь,
Узимку – свята, розквітає усе навесні,
А літо веселе. Стривайте. Нарешті, ось він!
Лиш той, про кого ці думки я кладу на письмі.
Про плідну співпрацю з дияволом раптом домовлюсь,
Щоб більше (з тобою лишень!) не знаходитись поруч.
Та нині не той. І я не спіймаюсь, не зловлюсь.
Іди, не вертайся. Обручка – поломаний обруч.
До інших звикай, відвикай від вогняної «я».
Тобі це, я впевнена, дасться вже більше ніж легко.
Нарешті, прошу, одружися. Хай буде сім’я.
Нехай за тебе вийде заміж та самая «дехто».
Про мене не думай, бо я загубилась у часі.
З чужою людиною важко, тому я сама.
Я буду щаслива. Пусте, що дощить все наразі.
Я осені смуток пекельний дарую назад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692268
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2016
автор: Ірина Морська