Страждай, терпи – і потім вознесешся,
Бо ж божий раб – покара на чолі.
Земних щедрот тобі закриті плеса,
Задовольняйсь насущним і малим.
Я зазирнув нуворишу у душу –
Її там звіку не було – душі.
І, певно, Божу заповідь порушив,
Бо вгледів лиш суцільні бариші.
Добра чужого зовсім не бажаю.
З оману й крові та крута гора.
Але отих, хто ближніх обдирає,
Кого Ти з них, Всевишній, покарав?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691346
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.09.2016
автор: stawitscky