Ми порою самі не знаємо,
що хочемо, кого чекаємо,
Губимо тих, кого берегти обіцяли,
знаходимо те, що навіть не шукали.
Ми порою самі не розуміємо,
про кого думаємо, кого втрачаємо.
З одними і в огонь, і в холодну воду,
а других бажаємо, як райського плоду.
Ми порою самі не розрізняємо,
з ким дружимо, кого кохаємо.
За байдужих тримаємось руками,
до тих байдужі, хто дихає нами.
Ми порою самі не помічаємо,
що будуємо, а що ламаємо.
За щастя боремось із собою,
життя давно вже зробивши грою.
Ми порою самі не знаємо, що хочемо, кого чекаємо,
про кого думаємо, а кого втрачаємо.
Ми порою самі не розуміємо, з ким дружимо, кого кохаємо,
що будуємо, а що ламаємо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691315
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2016
автор: Аліна Олександрівна