АЙСТРА

Вона  була...щоднини,  щохвилини.
Як  зручна  річ  і  завжди  під  рукою.
Безмовно  йшла,  як  кликав  за  собою,
Вона  з  ребра,  а  він  таки  із  глини.

Вона  була  в  коханні  невгамовна,
А  він  топив  ті  пристрасті  у  настрій.
Вона  любила  до  нестями,  айстри,
Спорідненість  якась,  неначе  кровна.

Вона  була  спокійно-домовита,
А  він  за  обрій  день  який  збирався.
В  піжмурки  з  мріями  укотре,  грався,
А  мрія  та  така  несамовита.

Вона  була  звичайна  і  буденна,
Йому  бажалось  Анджеліну  Джолі
І  сипав  їй  на  рани  жмені  солі.
Душа  його  чомусь  така  злиденна?

Вона  була,  а  він  ногами  в  двері...
Хотів  розправити  без  неї  крила.
Вона  ж  любила,  так  його  любила,
Забула  мудрість  Тайної  вечері.

Вона  була  метелик  легкокрилий,
В  косі  шовковій  осінь  заблукала.
Ще  майже  півжиття  його  чекала
Ну  як  він  там,  розгублений,  безсилий?

Вона  була...коли  він  схаменувся,  -
Ще  може  в  ноги  впасти,  та  запізно.
Сміялась  доля  так  дошкульно  й  грізно,
Куди  ти  пнувся?  Навіть  не  здригнувся.

Вона  була,  тепер  її  немає.
В  краях  заморських  квилить,  як  зозуля.
Коли  той  спомин  дошкуляє  й  муля,
Тоді  він  руки  в  відчаї  ламає.

Вона  у  квітах  губиться  росою,
Колись,  як  айстра,  відцвіте  і  піде.
Росою  очі,  доки  сонце  зійде,
Нехай  не  виїсть,  вмиється  сльозою.

Вона  була...щоднини,  щохвилини.
Як  зручна  річ  і  завжди  під  рукою.
Безмовно  йшла,  як  кликав  за  собою,
Вона  з  ребра,  а  він  таки  із  глини.
26.09  16

Персефона  –  нещасна  дружина  Аіда,  який  правив  підземним  царством.  Він  насильно  взяв  її  в  дружини,  викравши  у  матері  Деметри.  Боги  наказали  їй  проводити  не  менше  половини  свого  життя  (осінь  і  зиму)  в  обителі  чоловіка,  тому  рік  за  роком  вона  опускалася  під  землю  з  приходом  холодів.
Легенда  про  квітку  стверджує,  що  колись,  в  кінці  серпня  Персефона  помітила  закоханих  юнака  і  дівчину,  які  обмінювалися  поцілунками,  будучи  прихованими  нічним  мороком.  Персефона,  позбавлена  любові  і  вимушена  незабаром  вирушити  до  Аїду,  заридала  від  відчаю.  Сльози  страдниці  перетворювалися  в  зоряний  пил,  що  опускається  на  землю  і  розквітає    чудовими  айстрами.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2016
автор: Ліна Ланська