Розбрат в душі, потреби б’ють ідейність,
Шляхів багато, та вибір лиш один,
Пройтись за край, забути про скінченність
блаженних днів, й що буде після них?
Іти стежиною, що медом вся полита,
Забути Бога? Знайти на світі рай?
Та скільки будеш в раю несправжнім жити?
Душі ж не золото, їй спокій подавай,
Так кожен з нас для себе обирає,
Буремний шлях чи легкість, хоч зі злом,
Про вибір цей сумління нагадає,
Але коли? У Бога за столом?
Сучасний світ диктує власну моду,
В її обіймах ідуть всі мов раби,
Кохати стали на показ і за вроду,
Душі ж любов втрачають назавжди. Проспали.
Багато з нас обрали шлях простіший,
Сумління чашу залили до краю
Вином і лінню…
Та все одно життя їх геть не тішить,
Їх кожен день руйнує без жалю.
Невпинно…
Давайте ж люди чесно обирати,
Для кого путь який найкращий,
Кому що сіяти, опісля щоб збирати,
Душі плоди, щоб були не пропащі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690215
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.09.2016
автор: Дмитро Лісаєв