Так легко п’ється небо із дощем.
Підставлю губи спраглі під негоду,
Щоб загасити неперервний щем,
Який закрив для осені проходи.
Я ту чаклунку ждала цілий рік –
Золотогриву сонячну красуню,
Палкий твій погляд серце їй обпік,
Затрепетали у глибинах струни.
І забриніло, затужило щось,
У димоході заквилило вітром.
З того, можливо, що не відбулось,
Чи, не пустивши зав'язі, відквітло.
*****
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690030
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2016
автор: Оксана Дністран