Вода вночі імітує мертву.
Імітує вдало й натхненно.
Зливається з підземними водами,
привітна і тиха,
раптом одягаючи сестрину (чорну) сукню
і бавиться.
Світло оголює її мертвотно-білу поверхню
і тільки дно заповнене темрявою
відсутності живого у контексті дня.
І, може, смерть собі і ночує там,
у глибинах,
маленькою рибкою у порожній мушлі,
тулячись до молюска.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689920
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2016
автор: Hauch