серпневі мінні поля уявного спокою,
я воджу тебе за руки по них,
сподіваючись поцілувати,
але твої вуста вологі пахнуть розрухою:
я згадую день, коли розучилася плакати.
стиглі яблука вибухають, не долітаючи до наших ніг
повітря так густо просякнуте металевою війною,
пустелі розсипаються в пісочних годинниках,
поки ми безуспішно ловимо втіху
в обіймах і випадково втрачених дотиках.
прозорі крильця комах кружляють в повітрі,
сухожиллям вростаючи в струни.
з мого носа, шелестячи поміж листям,
імітацією полтви тече на Північ кров
сеї ночі.
[i]наша шкіра просто зривається, пошкоджена
радіоактивністю осені,
наші ребра просто розчиняє від такого
планетного суму,
витікають крізь горло легені,
розріджені концентрованим відчаєм.[/i]
[b]"Тату" видихаю я і відлунням
закарбовуюсь кратером
на поверхні місяця.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689626
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2016
автор: Hauch