Кроки леді Ізабель

         «O  heart  the  winds  have  shaken,  the  unappeasable  host
             Is  comelier  than  candles  at  Mother  Mary's  feet.»
                                                                                                   (William  Butler  Yeats)

У  1992  році  я  черговий  раз  відвідав  Ольстер.  Побував  і  в  графстві  Антрім.  Був  я  в  тих  краях  по  свої  справах,  але  заодно  відвідав  і  подивився  кілька  старовинних  замків,  зокрема,  я  відвідав  замок  Баллігаллі.  Нині  це  готель,  популярний  серед  туристів,  але  замок  має  свою  моторошну  історію.  І  то  не  одну.  У  замку  є  привиди  (мало  не  написав  «живуть  привиди»,  але  чи  можна  до  привидів  застосовувати  таке  слово?  Адже  це  існування  після  смерті,  зовсім  в  іншій  іпостасі…)  Зокрема,  в  замку  живе  привид  леді  Ізабель  Шоу.  Цей  привид  має  звичку  стукати  в  двері  кімнат,  а  потім  зникати.  Колись  давно  леді  Ізабель  Шоу  її  чоловік  закрив  в  башті  замку  і  морив  там  її  голодом.  Вона  покінчила  життя  самогубством,  викинувшись  з  вікна  башти.  З  того  часу  її  привид  блукає  замком.  Ще  один  зловісний  привид  -  леді  Ніксон.  Вона  теж  жила  в  цьому  замку,  але  вже  в  ХІХ  столітті  і  померла  там  же.  Інколи  вона  блукає  замком  і  чути  шарудіння  її  шовкового  плаття.  У  замку  Баллігаллі  є  окрема  кімната,  яку  часто  відвідують  привиди  –  її  так  і  називають  –  кімната  привидів,  вона  розташована  в  маленькій  башті  в  кутку  замку.  Ця  кімната  не  використовується  як  номер  готелю,  щоб  зайвий  раз  не  лякати  відвідувачів.  У  2003  році  менеджер  готелю  Ольга  Генрі  сказала,  провівши  якийсь  час  в  готелі:  «Я  раніше  дуже  скептично  ставилась  до  всього  надприродного  і  до  привидів  тим  паче.  Але  чим  більше  я  перебуваю  тут,  тим  більше  я  думаю,  що  безумовно  є  щось  у  цьому  замку…»  За  словами  Ольги  Генрі,  один  гість  зупинився  в  одній  з  кімнат  в  башті  біля  «Кімнати  привидів»  і  серед  ночі  прокинувся,  бо  його  плеча  торкнулась  рука  дитини.  Потім  він  почув,  як  дитина  бігала  по  кімнаті  і  сміялася,  але  в  кімнаті  крім  нього  нікого  не  було.  Він  з  переляку  вибіг  у  вестибюль  і  боляче  вдарився.  У  грудні  2003  року  Ольга  Генрі  створила  «Кімнату-в’язницю»  в  башті,  господарі  готелю  очікували  гостей,  що  замовили  столик.  Накрили  стіл.  Ольга  Генрі  замкнула  кімнату,  а  потім,  коли  знову  відчинила  кімнату  побачила,  що  серветки  розгорнуті,  навколо  столу  розкидані  недоїдки.  Цей  замок  ховає  ще  багато  моторошних  таємниць…  Коли  я  ночував  у  цьому  замку  -  я  був  самотнім  відвідувачем.  Більше  туристів  не  було.  Але  по  замку  цілу  ніч  хтось  ходив  -  було  чутно  кроки  і  шарудіння  шовкового  плаття...

Кроки  у  темряві:
Леді  білого  шовку,
Леді  темних  ночей  одкровень,
Леді  епохи  шовкової
І  кораблів  вітроплинних,
Господиня  старого  замку.
Мій  келих  наповнений  віскі  –  
Терпким  і  старим  як  ці  стіни:
Повиті  гілками-руками
Чіпкого  плюща-повзуна.  
Колись  в  самотній  кімнаті:
Холодній  як  камінь-свідок
На  березі  моря  сумного
Я  слухав  стогін  вітру  –  
Свого  старого  друга
Такого  ж  філософа  вічності
Як  всі  ми  –  старі  ірландці.
Нині  в  порожньому  замку  
У  мене  цікаві  гості
Для  бесіди-одкровення
Довгої  як  зима:
Наша  дощава  і  мокра.
Сьогодні  в  мою  кімнату  
Тиху,  як  межичасся
Завітали  дві  леді  незримі
З  шурхотом  плаття  шовкового:
Леді!  Ви  тут  господині:
Сідайте  в  м’які  крісельця,
Будемо  слухати  стукіт  годинника,
Гомоніти  про  вічність…  

Примітка:  На  світлині  замок  Баллігаллі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689387
Рубрика: Верлібр
дата надходження 18.09.2016
автор: Шон Маклех