Життя, здається, пустота, немає про що писати, але завжди щось знайдеться...
Ця музика, вона лунала, впивалась в душу, в тіло, як той вуж,
обвила все і замовкала, а з нею миті всі навкруг,
Вона згадувала той вечір, неначе познайомилися знову, він тихо взяв її за плечі, таку вже знану й незнайому... Вони провчились дев*ять років, і ось настав кінець цього навчання, і іскра пролетіла й спокій затьмарив все її чекання... Ці очі, вони так дивились, і так хотілося обняти, а їх тіла у танці злились, і вже їх не роз*єднати...
Вони сиділи і мовчали, він розказував про себе, вона розпитувати стала, чому і як, навіщо, треба? А він сказав, що ще ніколи із ним такого не бувало, вона є перша, він говорить: "тебе якось я покохав і все розтало..." Вони сиділи біля школи, вона не вірила словам, він стільки дівчат вже мав, і тут взяв та й покохав... Вона не втрималась й сказала матері усе, остання впевнено сказала: "Ти та він, це все не те!". Вона не знала, як вчинити, не знала, чи щиро все, розум каже не любити, душа ж говорить: "Все пусте!". Якось на якійсь підготовці, бо то екзамени були, він сказав комусь, що пара вони. Вона ж усе розірвала, на дзвінки не відповідала, сама у себе закохала, і все кінець... Як в пам*яті це все застрягло, думала, що все забула, почуття, на жаль, не згасло, воно на мить лише заснуло…Але вже пізно, він зненавидів її, почав ще більше з іншими крутити на зло її… Вона ж в собі закрилась, вдавала, що нічого не було, що все забула і змирилась, навіть його… Ту річку, де вони купались, ті погляди крадькома, останній вечір цей у школі, де він танцював не знею, з усіма…Жодного разу не посміхнувся, зустрічався з іншими на її очах, часом навіть знущався, це був жах… Невже таким він був чи став, чи була вона сліпа, чи Бог тоді її урятував і вирвав з лап лева? А скільки бійок, зламаних рук, на дискотеці перший задирака, навіть батьком став, але не визнав… Вона виходить заміж, а він одразу говорить те саме. В той же рік, обраниця від нього набагато старша, весілля на два тижні скоріше. На навчаннях передвесільних зустрічались, в церкві тій самій вінчались, і це вже зовсім випадково, їх обручки однаковими виявились. Вона знала його жінку, побачила на пальці і оторопіла, це треба… Тепер дружиною він потурає, мабуть, просто не кохає, на багатстві одружився… Чи правильно Вона тоді зробила, що його відкинула і не любила, що врятувала її мама, чи правильно зробила вона сама? Чоловік теперішній її так сильно догоджає, вона ж в думках ловеласа того згадує, заборонене кохання, заборонений плід, чи була б одною з багатьох для нього, чи так все мало бути? Хто ж знає? Ви що на те?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688944
Рубрика: Нарис
дата надходження 15.09.2016
автор: LOKOS