У пошуках щастя життя проминає,
Людина працює, добробут збирає,
І часу немає, немов у неволі,
Вже повні засіки, усього доволі.
А щастя немає, зігнулася спина,
Про Бога забула, захланна людина,
Не ділиться хлібом, бо їй усе мало,
Хапалась за промінь, а темінь дістала.
Покинули сили, життя вже на схилі,
Вдалі уже видно відкриті могили,
І бачить... могили такої немає,
Що з тілом людини, багатства ховає.
Усе що збирала, не візьме з собою,
На світ прийшла гола, і в “небо” такою,
А там по ділам, не багатством осудять,
І щастя не буде, коли Бога гудять.
На гору високу зійди, подивися,
Де збіжжя не родить, туди і спустися,
Засій оту ниву, це щастю підмога,
Це сходи до Неба, до Бога дорога!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2016
автор: горлиця