Смертні живуть в лабіринтах. У кожного свій Мінотавр. Своє Руно і свій Ясон.
У кожної генерації свій Дамоклів меч. Кам’яниці міст від дощу не рятують. Але дають ілюзію безпеки, втечі від відповідальності. Бо злим бути простіше, вбивати простіше, ніж оживляти, грабувати і гребувати приємніше, аніж дарувати і приймати допомогу.
Пес Гордині і Жадоби наступає на п’яти. І немає ради на цього Цербера.
Тому маєш стати собі Героєм і Гераклом. Маєш берегти в собі добрість і благість, зрощувати їх, плекати, як герані на вікнах перед війною. Квіти революції не приносять спокою, лиш сумнів і сум. Борися радістю, борися благістю та усміхом, бо ти людина. Виходь за будь-яку систему координат. За межі звичного та комфортного.
Гоголь писав, мовляв, у людині мало людини, а ти знайди. Зрости. Стань більшим і кращим, ніж ти є, не всупереч іншим, а заради них. Жонглюй сонцями замість ножів. Згадай величну малість дитинності, яка колись спонукала радіти кожному дню і кожній події довкола. Чому ти став іншим і коли? Раніше був як той пластилін: обтікав світ, а він в свою чергу - тебе. Зупинись. Вернись в чертоги свого світла. В колиску. В огром своєї малості. У безмір всеприсутності і вседотичності. Джунглі міста нас не врятують, як і тиша монастиря. Тільки дух і чин здатні щось змінити. Бог замість бренду. Хліб замість меча.
У гавані серця хай квітнуть вишневі сади. Носи в собі меч миру, як Христос, як князь тиші. Тебе розпинають, а ти цвіти. Проклинають, а ти цвіти. Проганяють, а ти цвіти!
Радіти – не значить змиритись зі злом, але навпаки: долати його. Чим більші зливи, тим пишніші сади по тому.
Ділися одягом, їжею, серцем, думками, не злостися, стань махатмою, брахманом на островах своєї реальності. Не впадай у крайнощі, не гордися, та зберігай гідність, поступайся, але не принижуйся. Не стань блазнем, але нудьгу з відчаєм оминай.
У видимому зри невидиме, як говорив філософ, дружи з тваринами і людей не цурайся, день сприймай як Диво, дякуй богам за нього.
Звіра в собі випалюй Молитвою; а не можеш молитися, то хоча б не чини зла.
У цьому і є весь Закон, весь наш пожиток, весь наш оброк, подяка небу за життя.
© Богдан Тригуб
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687200
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.09.2016
автор: Той,що воює з вітряками