ВСІМ ЗАПАЛЬЧИВИМ, ГОРДИМ, ВОРОХОБНИМ.
Обдурених ти називаєш ворогами…
Сам ворога пізнати й не зумів.
Над людською є вища влада….
Чи розум твій до цього вже дозрів?
Чи в бойні вирішиш проблеми,
Чи в ненависті прийдеш до мети?
Вони царі, тяжка їх, непосильна доля,
А нам дорогою Христа потрібно йти.
Шість тисяч літ панує беззаконня,
Правдивий ворог виявлений вже.
Він вміє вдало маскуватись –
Всіх необачних і наївних в жертву забере.
Чому системи зла ніяк не бачиш,
Що володіє нині світом всім….
Відколи люди стали грубу силу проявляти,
Їх розум гордий згас і змізернів.
Хто нас навчив ненавидіти брата,
Хто на релігії і клани поділив?
Жерці, що з ворогом уміло співпрацюють,
Жорстоко дурять темних злидарів.
Вчення Христа незмінне, бо від Бога,
Дорога в вічність – лиш через любов.
Не підуть нею розумом убогі,
А тільки ті, хто гордість ницу поборов.
Івана 12:31,49,50 «Тепер настав суд над цим
світом, і тепер правитель цього світу буде
вигнаний геть. Адже я промовляв не від себе.
Батько, який послав мене, дав мені заповідь,
що са́ме я маю казати. І я знаю, що його
заповідь означає вічне життя. Тож усе, що
я говорю, говорю так, як сказав мені Батько».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687054
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.09.2016
автор: НАУМ