Моєї мами тато був куркуль,
Він мав два коні, воза й хату під соломою.
За те його взяли в тюрму під нуль
Забрали, ще й з умовою:
«…зашкодив владі – коней у колгосп не здав…».
Навічно там десь на Уралі і пропав.
А жінку бідну з чотирма дітьми
Страх, мордували трудоднями з насолодою,
Й сміялись, що вмивалася слізьми –
З радянською погордою.
Невже, то не відбилось ні на кому ще?
Чи плата за гріхи розсипалася вщент?
Все ж вірю, ще прийде і судний день,
І кара буде за наругу над людиною.
Дай Боже вихід із війни лишень,
І ощаслив Єдиною.
Бо ж хватить горя не в одній уже сім’ї,
Із тих ще пір, і по сьогоднішні аж дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686818
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2016
автор: Микола Поділля