На вулиці було вже досить світло. А на екрані значився підпис - "МАШКІНС". О, чому це їй не спиться? Я, окинувши оком всю кімнату, помітила, що шеф ще спав, вирішила відповісти пошепки.
-Так, Марійко. Що трапилось?
-Ти час бачила? Аліс, ти де? Тут уже Карина бігає і лютує. Я спробувала якось тебе відмазати, але боюсь то ненадовго. Ще й шефа немає. То вона просто скаженіє! Ти взагалі де? Вже близько?
-Блін...Машкінс, я проспала...
-Ну ти даєш. Добре, давай, я щось буду вигадувати. А ти хутчіш сюди. Бо, якщо білявку я ще розведу якось, то шеф - ти ж його знаєш. Він, як детектор, бляха. Я тільки рота розкрию, а він вже бачить, що я брешу.
-Добре-добре. Я буду швидше. Дякую. Що б я без тебе робила?
-До речі, ти не знаєш де шеф? А то він завжди зранку вже тут стирчить. А тут немає. Ніби в воду канув. ще й ця гарпія лютує.
-Напевно, справи якісь. Добре, Машунька, я буду збиратись. Ще раз дякую.
І я відімкнула телефон.
-Дмитрович! Ми проспали, - видала стурбований крик я.
-Що? Котра година? - шеф відразу ж схопився.
-Десята п'ятнадцять... Я в душ, - кинула фразу я, пробігаючи з купою речей повз ще сонного боса.
Так, треба швидко привести себе в порядок. Швиденько помила голову. Добре, що хоч фен працює. Трохи укладки, трохи підкрутила локони. Так, тепер треба краще розглянути, що ж я витягнула так поспіхом з шафи. Зелена блуза, така класична і темно-сині прямі джинси. Ще й нічого комплект. Швиденько наносимо "бойовий розкрас". Трохи парфюма. Наче все готово. Можна виходити. І всього 20 хвилин. В армію можна брати. Не рекорд. Але після такої недоспанної ночі, все виходило довше, ніж зазвичай. Коли я вийшла, то постіль вже була дбайливо застелена. Дивно. Я, напевне, не найкраща господиня. Певно, слід було Дмитровичу запропонувати першому йти, робити всілякі гігієнічні процедури. Але, на жаль, мені занадто пізно це дійшло. Нічого собі, а шеф чистюля. Бо в коридорі диван також був зібраний. Де ж сам бос? І я продовжувала пошуки вже на кухні.
-О, ти вже зовсім зібралась. Чудово виглядаєш. Я тут в тебе трохи похазяйнував. Сподіваюсь, ти не будеш проти. Ось, тримай каву. А я зараз також зберусь. - приголомшив мене Євген і протягнув мені горнятко запашної кави, а далі вийшов з кімнати, я навіть відповісти нічого не встигла.
-А Ви? - намагалась я докричатись.
-Я вже випив. Дякую. Дай мені 5 хвилин і поїдемо. Тільки мені спочатку в лікарню потрібно, - доносилось з-за дверей ванної кімнати.
-Так, може, Ви туди, а я відразу на роботу? А то мене там вже шукають.
-Не вигадуй. Хто тебе шукає? Я ж тут!
-Є там кому... - намагалась відповісти я.
-Що, Карина лютує? - запитувався шеф, визирнувши в рушнику. Можна, я феном скористуюсь?
-Так, звісно. Та не те щоб... Просто я ж запізнююсь....
-Я її наберу. Заспокойся.
-Добре.Як скажете.
-Ні, ну, якщо ти вже від мене втомилась...
-Та не в тому справа... Не хочу просто нікому спричиняти незручностей. Як Ви ВАШІЙ Карині поясните...
-Та досить вже мені "викати"...Ми ж ніби домовились. Все, я готовий. Пішли. А решту облиш мені.
По дорозі шеф захопив свій телефон.
-О, в мене теж від неї купа пропущених. Так що не тебе одну шукають. Зараз перетелефоную і все влаштую.
я не встигла нічого навіть відповісти.
-Алло! Привіт!
Із того боку слухавки доносились голоси жіночої істерики, щось типу ти де був? я тебе шукала?навіть в лікарню заїжджала, а тебе там немає. лікарі сказали, що ти там не ночував? ти взагалі де? я ж переймаюсь...
-Я вже їду на роботу. Ночував вдома. Телефон відімкнув. Заспокойся, все в нормі. Скоро буду. Ось, поїхав з Алісою, перевірити декілька об'єктів для майбтніх проектів. Так що ми вже скоро будемо.
-З Алісою? Тобто, ти знаєш, що її немає на робочому місці? - ох і криса ж, відразу мене б "заклала", якщо що...
-Так, звісно. Я ж її якраз і забрав ще зранку, щоб до обіду вже бути на роботі. Так що вже в офісі все обговоримо.
-Добре. Чекаю. Тільки не пропадай так більше.
Добре. До зустрічі.
І шеф закінчив розмову.
-Ось і все, а ти переймалась, сказав він мені посміхаючись.
-Так, дякую. Ти мене врятував.
-Дрібниці. Це ж через мене ти не встигала. І ти... Я думаю, ти сама розумієш, що в усі подробиці я нікого втаємничувати не збираюсь. Так що, вибач, що збрехав. Думаю, що не тобі, ні мені зайві пересуди в офісі не потрібні.
-так, звісно.
На вахті внизу так само сиділа наша улюблена консьєржка.
-Доброго ранку, Алісо! О, і шеф Ваш, а я думала прогавила, як він вчора виходив.
-Доброго ранку, - буркнула я, - ні, Ви, як завжди - сама пильність.
- Ви ж, напевно, знаєте, що інколи люди працюють і по ночам! - із посмішкою доповнив Євген і ми попрямували на вулицю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686352
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2016
автор: Sama_po_Sobi