Мій милий друже!
Я так і не знаю, якого кольору Ваші очі… Згадую кожну нашу спільну мить, проте тоді я бачила лише відблиск погляду. Він був для мене такий гіпнотично чарівний, такий таємничий… Адже я зовсім не знаю Вас. Я дивилася в ті очі дуже рідко, з острахом… І коли нарешті з`явилася нагода дізнатися, якого вони кольору, зовсім розгубилася і помітила лише світле, усміхнене і не таке втомлене, як зазвичай, обличчя.
Чим Ви змогли мене причарувати? Хіба лише поглядом? Не тільки. Я зустрічала багато гарних чоловіків, але жоден так надовго не залишався в моїй голові, думках, спогадах. Відчуваю, ще не кінець, хоча я маю підстави думати, що остання наша зустріч вже відбулася. Для того, щоб більше не згадувати Вас, мені доведеться зрозуміти, чим саме Ви мені запам`яталися.
По-перше, мене вразило Ваше вміння швидко приймати рішення. Трохи дивно… Але зараз так мало рішучих чоловіків. Під час нашої першої зустрічі Ви вирішували все за мене. Я навіть не встигала оговтатися. І мені це сподобалось, адже я схильна сумніватися. Проте згодом Ваша рішучість повільно зникала. Ви питали в мене, як краще зробити; я помічала, як Ваші руки трусяться… Не знаю, чим це можна пояснити. Звичайно, як кожен мрійник та романтик, ховаю десь глибоко в серці здогад, що причиною тих змін була я… Проте такий як Ви просто не міг вподобати таку, як я… А блиск Ваших очей все ще сниться мені. Ті іскорки були так близько. Здавалося, от-от вони посиплються в мої розплющені очі, що були прямо під Вашими. І я боялася їх заплющити, щоб не пропустити того моменту.
По-друге, впевненість у всьому, що Ви говорите. Чесно кажучи, деколи то виглядало досить кумедно. Особливо, коли я чула від Вас цитати з телебачення чи фільмів, що давно вже стали банальністю. Проте Ви говорили з такою гордістю, ніби вичитали їх у наймудріших книгах. Ваше намагання постійно здаватися розумнішим, ніж Ви є… Як часто воно змушувало Вас присоромити мене. І мені таки було соромно. Проте недовго. Кожного разу я нагадувала собі, що скоро ми побачимось востаннє… Ви забудете про мене і всі ті моменти, коли мені було соромно. Я теж мала б забути про Вас, проте той подих. Я досі чую те нерівне дихання. Часто я вдихала двоокис вуглецю, що видихали Ви… І тоді він переставав бути для мене отрутою… Ви були так близько, що ми могли дихати одним повітрям.
По-третє, любов до подорожей. Я дізналася про це випадково, переглядаючи Ваші фото в соціальній мережі. Я обожнюю подорожі. Іноді уявляю себе у зовсім іншому місці… Так було й тоді, коли Ваші руки опинилися у мене на обличчі… Я розплющила очі, і мої вії торкнулися ваших пальців, а потім ще і ще… То було так незабутньо. Я не могла бачити кольору тих очей, але іскри з них сипалися, як завжди. Я навіть згадала Фауста з його: «Спинися мить! Ти прекрасна!». Якраз була готова сказати ці слова, коли випадково розплющила очі і знову побачила Ваші сяючі іскри. Як жаль, що так і не довідалася, якого кольору Ваші очі…
То була остання зустріч.. Ви образили мене… Сподіваюся, що мимоволі, проте… Можливо, то був просто жарт або Вам здалося, що я зійшла з розуму…
Так дивно… У нас зовсім невелика різниця у віці, проте ми звертаємось одне до одного на «Ви». Здається, одного разу я почула від Вас «Ти». Воно було для мене таким радісним… І от все закінчилось… Ви ніколи не отримаєте цього листа, тому я можу відверто зізнатися: « Я закохана у Вас безмежно… Я закохана у Ваші прекрасні блакитно-сірі очі…».
Ваш невідомий...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685721
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2016
автор: Лес Найт