Вірші деяких конкурсантів, учасників та членів журі. Все, що я змогла знайти в інеті. Вибачте, якщо можливо знайшла НЕ КОНКУРСНИЙ вірш. Важко шукати авторів, іще важче – вірш, не знаючи його назви. )))
Читайте, аналізуйте, обирайте те, що вам ближче до душі. На хвилинку уявіть себе на місці журі Фестивалю, що вже поступово стає нашою історією.
##########################
[b]Єлизавета Жарікова[/b]
***
Я нікуди не йду
Крім спраги німої трави
(пісня)
1.
Це як у снах,
Де зрослися міста, де нічого, крім себе…
Коло вікна
Задивлятися в тишу морозного неба.
Небо шорстке,
Сіроковдряне небо кудись відповзає,
Все не таке,
Все пручається, голе, слизьке і безкрає.
Дивлюся на фото людей, де вони посміхаються,
За що б зачепитись у світі: усе нетривке таке,
Скажи тим, хто прийде погрітись, нехай залишаються,
Усі феєрверки в пітьмі, як сигнальні ракети.
Але,
Приспів
Я нікуди не йду, я лишаюся тут і даю тобі руку,
Я буду триматись за тебе — і знов буде світ наш простий і живий,
А потім, на виході з літа, нічого, нічого не буде на світі,
Крім спраги німої трави,
Крім спраги німої трави.
2.
Вікна горять,
Їх багато, вони поцейбічні, не гріють,
Сіре звіря
Причаїлось, затихло, дрімає і мріє.
Хто б відгадав
Що чекає за рогом (куди б його дітись?).
Буде вода,
Навесні буде просто вода хлюпотіти.
І діти шукатимуть неба в калюжах побрижених…
Якби пригадати, чого так запекло хотілося…
Неназване так проступає печально і ніжно,
Що деревом стати або на шматки розлетітися.
Приспів
3.
Це як завжди:
Світ тікає, коротшають наші хвилини.
Де не сиди,
Не сховатись від цього повільного плину.
Що є для нас:
Десь дитинство стікає і піниться в ринвах,
Вітер і час
І далекого неба пекучі жаринки.
Дивися, як місто засніжене спить і здригається,
Уривками слів: чи анафема, чи алілуя…
Дерева стоять на молитві крізь ніч неприкаяну,
І янголи нашими снами таємно листуються.
[b]Уляна Дудок [/b]
***
а постіль пропахла кавою
до локонів мідно-корицевих
все місто здавалось забавою
з монетами стертими лицями
полотна ще дихають румбою
і дотиком пальців шовковим
були ви мадонною згубою
осіння богине любови
а місто примхливо нахмуриться
продовжить свої карнавали
чужою прокинеться вулиця
де ми так нестримно кохались
(з нової збірки поезій "Дім з верандою для мрій" (2013)
[b]Русана Гордієнко
НАДІЯ[/b]
***
Голоси і ритми
Предків
Сплітаються в генах
Бездоганно
І не повторити ніяк
Солов"їної пісні
наспіваної вспак.
Мій сонячний знак
На твоїх передпліччях
лишився
з сАмого ранку.
Я - куртизанка.
Куртизаню віршами
Малюю картини
мазками,
стукаю серцем,
як в мами
і болЮ
спогадом карми.
Бери мене
майже задармо -
За сонячний промінь,
за запах полину...
За сміху розмінну монету
Продається ціла Планета
мОїх світів...
У Захід примарний
знов відлетів
твій журавель..
Сутеніє...
Небесні сині
нині
"при надії"...
[b]Наталя Баницька
ЖИТИ ВАРТО…[/b]
***
Шукаю притулку у хвилях замріяних трав…
(із записів Мавки)... (Лізо… Маріє… Марто…
Я вас колись… я усіх вас колись – кохав…
Я – вас кохав…
а тому, мабуть, жити – варто…)
Шукаю притулку… на сьому свою висоту…
Все – уже сталось… й нічого не може статись…
(Я вас... Маріє... Лізо… і навіть – ту,
що просто йшла,
щоб ніколи не повертатись…)
І знову пірнаю - на сьому свою висоту…
Море – безмежне!… усі ілюзорні звуки…
(Я вас… Маріє… Марто… і навіть – ту…)
“Тату, візьми мене,
як колись, на руки!…”
Де мої трави… роси… просто скажи – де я?!
Море – безмежне! небо моє так низько!..
Чуєш, колише Всесвіт знову нове ім’я……
Чуєш, гойдає вітер
легко чиюсь колиску…
Боже!.. колише вітер знову колиску ту…
Світ збожеволів… бачиш?... світ – пакував валізи…
Світе, скажи,чи мав ти хоч якусь мету?!!
………………………………………………………………………
(…..…я вас – безмежно ніжно…..
……………………….Марто… Маріє… Лізо…….)
[b]Людмила Лінник[/b]
Сама собі не сподівалася))
Від ліхтаря подала свою писанину на Всеукраїнський фестиваль-конкурс Мовою серця, лиш тому, що в Франківську, а я зараз не надто мобільна)))
Аж тут виявилось, що вона (писанина та) в мене - еротична ;)
Таке - ІІІ місце в номінації "інтимна лірика - еротична поезія" :)
Ну, що я вам можу сказати... Несподівано. Приємно. Знаходжу в собі нові грані. Якраз пора ;)
Щиро вдячна організаторам Оля Бреславська Roman Boychuk! Знаю, наскільки непросто в наш час щось таке організовувати! Ви мега-супер-круті!!!
Спасибі членам журі за працю. Це також нелегке випробування ;)
Вітаю переможців! Оскільки нікого не знаю, то й не тегаю, сорі.
Окреме спасибі і вітання Rusana Gordiyenko енд компані! Дівчата, ви таки нереально круті!
Руся - ти моє натхнення. Моя Провідниця! Може, й не писала б взагалі, якби не ТИ!
Котичку, Andriy Savka, ти якраз вчасно приїхав)))) Соняшники - соняшні! Дякую :)
Ну і сам конкурсно-еротичний вірш)
***
Ти мене твориш.
Своїми обіймами,
Цілунками, поглядом.
Я справжня, там, під одягом,
Де тільки ти мене бачиш.
Розплітаєш волосся –
Пахне ромашкою.
Тріпочу пташкою
В тебе на плечі.
Сумні орачі
Перекрають мої поля.
Натята на скибки земля
Віддаватиме вогкий дух...
Там колись зеленів спориш...
В тиші зашелестиш
Колосками пророслих сліз.
Створи мене вільною!
Ти ж можеш!
Фатою весільною
Снується туман...
Іде караван
Лякливих моїх бажань.
Без вагань
Ти б їх здійснив.
Вчора мене створив,
Нині – зломив...
Що тобі?
Я – земля.
Зорана, покалічена,
Твоїм слідом помічена.
Стежку витоптав
Через серце.
За що мені все це?!
...
Твориш мене – твори.
[b]Оксана Шевців-Мазур
***
СОН ДАНАЇ[/b]
Ловила рибу. Срібні брижі хвиль
Накочувались лоскотом і сміхом.
А риба плюскалась — така потіха,
А я легка допоки… але тихо!
Лиш павутинка золота, де криль-
ця пташки перелітної весни,
Як подих-дотик зніженого сонця.
Підшкірні пестощі чи просто сон це?
Як спурх метелика, як стиск долонь цей
Скрадливий порух вуст: засни, засни.
Ловила рибу. Сонні блиски хвиль
Ліниво огортали чуле лоно.
Така наївна і необоронна,
Ріка ураз зробилася бездонна
І уневажнила вагомий біль.
Медвяна повінь золотим дощем
Зліпила вії у солодку втому,
Вгадала путь до місячного схрону.
Останній спротив, а затим судомно
Кричала так: іще, іще, іще!
Впустила рибу між колін, і звив-
на течія дражнилася лускою,
Тікала і не мала супокою.
І золоті кайданки… що ж ти коїш…
Ловила рибу. Дощ мене зловив.
листопад 2011
[b]Надія Капінос
Ріо-ріта[/b]
***
...тонуть в легкім шардоне
марципанові губи...
Тане морозиво -
біла вершина Монблан...
Сонце - веселий п"яничка
з обличчям,як бубен,
з дозволу МОго ,- з розгону! -
пірнає в стакан...
...Вип"єм Цей День-
в ньому стільки
Гарячого Літа!
Юна бджола вже
танцює хмільний
пасодобль...
...крутится в серці
забута колись Ріо-Ріта ...
...котиться Сонце
під білі дахи
парасоль
в літнім кафе,
де завмерла,
чекаючи,злива:
ніжність не-сказаних
слів ще - на відстані вій...
...вСУпереч сотням розлук
я - шалено красива!
ВСУпереч тисячам війн -
Ти вернешся - ЖИВИЙ!
...я зупиняю секунди
зусиллями волі -
жовта бджола завмирає
в повітрі на мить...
Ким би не став ТИ -
дарунком
чи вироком долі, -
День Цей - я знаю!-
від куль Тебе ТАМ
захистить...
День Цей із присмаком
губ -марципанове
Літо...
День - карамелька,
малиновий Вічності смак,
де на пів-світу лунає
в мені - РІО-РІТА...
ТИ -поверНЕшся! Бо я ТЕБЕ...
я ТЕБЕ... ТАК...
[b]Леся Мудрак
Stop[/b]
***
Stop!!! Оче-ви-дно,
дно видно, о-о-о!
Он, диви: — Чи Ви?
Чи не Ви:
отче,
лечо,
мачо…
В голові —
гном плаче.
…чап-пач-чап…
ходять сльози в очах:
Ізольда без Трістана
пережила три
стани,
а не…
Олжа?! жало —
у ло-
ні?! —
ло-
па-є…
Віп- пів-
екстаз —
узами шлюб-ни-ми —
враз…
А чи акбол, любка, є?
І — STOP!
Знову — на пост?!
Фортуна нутра
виголошує тост:
– За тебе, за мене,
за наше дитя…
…Тибет для нас — табурет.
чи терубат —
все глибше — назад…
Dasein,
спивай
те,
що вихопив місяць, а-а-ай! —
пивом мови цих тіл:
ось, тихцем — коло з кіл…
Лік?..
Оволодів оловом, оводе?
То ж — STOPPP!!!
ай-ай!
…дна таки не видно!
[b]Ліна Ланська
ТАЇС[/b]
Ти втомилась застиглій вежі
Готувати терпкий аніс.
Хтось за нами невпинно стежить,
Може доля, моя Таїс?
Крапля лоскітно пестить груди
Проганяє всебічне зло...
Не зніма лиш вуаль полуди -
Потьмяніле душевне скло.
Чару повну хмільної браги
Наливай, не сп"яніти більш.
Де знайшла ти стільки відваги,
Віддаватись за мідний гріш?
Перекреслити як минуле,
Влада з пристрастю розійшлись?
Спрагле тіло і серце чуле,
Подаруй мені, як колись...
Що ті вежі, гетеро люба,
Велич влади - кінець меча.
Коли точить смертельна згуба,
Обійми, прожени печаль.
Переможець - обранець долі,
Лиш один може, на мільйон.
Без кохання безсилі й кволі,
Не звінчає нас Вавилон.
Амазонко, давати відсіч
Ти втомилася ворогам.
Моя слабкість, мій щит зусібіч,
В сріблі викликом стань богам.
[b]Мар'яна Тисяк[/b]
[b]Десь там…[/b]
Десь там….
…де падає зоря…
Вже догора мій світ без тебе!
І похапцем шматочок неба
Краду. .. обпікшись....
спрагло я!
…Твоя….
Забувши…..
хитрість лихваря
ввіряю скарб наївно-щиро:
любові втомлене вже Диво
лукавій звабі…..
Звіздаря….
…пітьма…
Йдучи самотні
ночі вбрід,
закутавшись в густу розлуку,
шукатиму очима руку,
що наш запалить….
змахом світ!
…Політ!..
А він –
безпечно і грайливо:
то тут, то там моргне здаля….
Жорстокий! Знає, й Вічність я –
Його!.... забуто-
норовлива…
…щаслива…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685611
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2016
автор: Ірина Лівобережна