На гранули бажань розбий мій час,
Я буду їх приймати натщерани.
У серці сотні почуттів-прочан,
Юрбою мчать до капища омани.
Твій храм – з уламків душ і криги сліз.
Там гріх не відпускають, а дарують.
Я пристрасті молюся, та без слів,
Ім’я ж любові не промовлю всує…
Ми нічиї, та вірші – наш полон.
Відтінки тиші – фарби для ілюзій.
Мене прокляв натхненням Аполлон,
А ти заради «нас» не зрадиш музі.
Хай море літер грає і штормить,
Чужі серця нектаром напуває.
Нам не дано спинити щастя мить.
Лиш привидами мрій блукати раєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685373
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2016
автор: Лілія Ніколаєнко