Зранку вітрець куйовдив листя,
Кущам й деревам, що у гаю,
Вже й розгулялась громовиця,
Стрімко летять, краплини дощу.
Вдивлялась жінка вдалечінь,
Щодня надію в серці мала,
Коли кінець страшній війні
За сина думка, літала.
Любий, кровинка рідненька,
Я чомусь спати не в змозі,
Хай мине скоро ніченька,
Тебе діждусь на дорозі.
Об вікно вдарилась пташка,
Чорна хмарина ридала,
І мати плаче, як злива,
Сина нема, відчувала.
Вже на коліна припала,
Крик, плач, відчай, голосила,
За що ця клята Росія,
Вбила єдиного сина ?!
Під серцем біль відчувала,
Війна розбила надію,
Пече у грудях, згадала,
Читала казочку сину.
Проснувся сірий світанок,
Гроза неспішно сатихала ,
А в небі звав жайворонок,
Мати його не стрічала.
2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2016
автор: Ніна Незламна