Всохли вишні.
Кісточки, мов кулі
нестримно падали
на траву суху.
І вже з рахунку
збилися зозулі -
анічичирк,
ані ку-ку-ку-ку...
Ручища дерева
скоцюрбились донизу,
крихка-потріскана
від пострілів кора.
Лише коріння
зі всієї сили
у глиб душі земної
пророста.
Геть голе-голе!
Зрадило і листя -
прийшов у червні
справжній листопад!
І не лишалося нічого,
крім молиться
на стовбур дерева
під крики канонад.
І чи почув тоді
мене Всевишній,
бо на війні
завжди глухонімі?!
Я підіймала очі - і висіли вишні,
а значить хтось іще шепоче молитви.
Ти всіх нас чуєш, Боже...
Дякую Тобі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684614
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.08.2016
автор: Ліна Біла