Ой, нарешті, я в горах Карпатах,
Правда, тут і не маю зв’язку.
По грибочки піду пошукати,
Щоб забаву хоч мати якусь.
Врешті-решт, є завжди коло мене,
Про запас і блокнот й олівець,
Але поруч смереки зелені,
Не зведу в них душі нанівець.
Полечу у хмаринах фантазій,
Понад хати гуцульських ґаздинь,
Передам, тим хто є на увазі,
Я привіти від річки Горинь.
Тут мої земляки поселились,
Вже й давно не звертали в село.
Може зможу у них розбудити,
Те дитинство – яке відцвіло.
Розповім їм про рідних могили,
Про хати, що сховались в кущі,
Як покрівлі у них перегнилі,
Обвалились від снігу й дощів.
Як земля затужила безрука,
За селом, де сосновий вже ліс.
Де лиш чути над хащами крука,
І ставок помілів і заріс.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.08.2016
автор: Микола Поділля