А громовиця й літній дощ
Рвуть душу, як гітарні струни.
Вона окрилена до прощ,
Все прагне щиро і безшумно.
Воскресне все – тільки зажди!
Як Сонце посміхнеться з неба,
Рослинність коренем води
Нап’ється, освіжиться в стеблах.
Побачиш проща оживе –
І знову світом помандрує .
А літо, точно щось нове,
Іще не раз запропонує.
Хотілось би, щоб разом всі
Ішли у храм святий молиться
Щоби церковні мудреці
В Почаїв спільно й Зарваницю.
Зберуться скоро врожаї,
І проскурки свіженьким тістом,
Розстелять запахи свої
Духмяністю наповнять звісно.
А громовиця й літній дощ
Пройде, як в світі і годиться.
Душа – як на узбіччі хвощ:
Скубнеш його, а він кущиться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683543
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2016
автор: Микола Поділля