У нас забирають людей, не питаючи згоди.
Ніяких розписок, завірених, нам не дають.
І навіть обмежують право останньої спроби
устами закляклими вимовить стомлену лють.
У нас забирають людей кілометри і куби,
квадратні коробки із цегли на два-три вікна,
надземні дроти чи підземно закопані труби -
щоб врешті лишилась людина у світі сама,
щоб мала можливість не думать про пільги і квоти.
Ніхто їй нічого не винен, - то правда така -
людина людини тримається - та не на згоді,
а серцем і часом пророщених почуттях...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683491
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2016
автор: Ліна Біла