Поглипують вічні зорі в квадрати вікон,
Шукають скупу захилу бездомні пси.
Різнити добро від фальші пізнала з віком,
Як серцем зуміла чути жагу сивин.
Вже місяця срібне вістря вп’ялось у хмари
і плаче німими слізьми гілля верби.
Когось поглинала вічність, когось вінчали,
Десь сіро пливли тумани, а десь – гроби…
Цей подих солоний вітру і ніч, і тиша,
Марніє під спраглим небом полин-трава…
Хтось прагне іти землею, хтось пнеться вище,
Я тихо молюся віршем поки жива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683335
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.08.2016
автор: Леся Shmigelska