Якось мені мама кажуть
Ми встанемо до світанку
Тож швидшее вкладайся спати
Бо нам раненько вставати.
>
Мені, було років десять
Це я, смутно пам `ятаю
До Харкова маєм їхат
Ну там далі до базару.
Ой, я збентежена була
Та й дуже погано спала
Задивлялась до вікна
Все світанку виглядала.
Ну нарешті ми в потязі
В мене очі здивовані
Тож у житті, я перший раз
Вже добираюсь на базар.
Скреготить, щось у трамваї
Гамір, хоч вуха закривай
Ну, добралися нарешті
- Швидше іди, не відставай!
Весь час мене підганяла
Бачу, що й сама пристала.
Ой страхіття, скільки люду
Я не бачила, ще зроду
Шмаття, речі, які хочеш
Кому треба ці чоботи?
Люди все пропонували
Щось кричали, продавали.
-На оце подивись платя
Хочу тобі - я купити
Та знай ти, це лиш на свята
Будеш у ньому ходити.
Колір гарний, бач, молочний
Сяють щастям мої очі
Бо по ньому є горохи
Кольорові і здорові
Мама каже – Ну скажеш що
Віддаси за руб п `ятдесят?
Тітка трохи так гриво
- Ну вже ладно, хай буде так.
І ми йдемо на дорогу
Маєм їдемо додому
А я дуже хочу пити
От би трохи відпочити.
Та дорога, аж вічністю
Так чомусь мені здавалась
Наче ніг не відчуваю
Голова, як баняк стала.
Тільки вдома зрозуміла
Яка я нині щаслива!
Що це плаття, лише моє
Мені радості придає
Тож бажала своє мати
Знов обноски не вдягати…
Я в дитинство ще злітаю
Плаття добре пам` ятаю
Коли той базар згадаю…
Біль під серцем, відчуваю..
***
Для всіх були с кладні роки
Не мали в чому дошколи йти
Бо велика буласім`я
Тож у мами - нас, аж сім Я.
2015р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2016
автор: Ніна Незламна