[b][i][i][/i][/i][/b]
Немов легкий пасат на душу лягав голос
й серця, здавалося, кружляли в тарантелі
коли ти плів свої слова у колос
і ніжно-тонні добирав пастелі.
Тоді здоровий глузд був в опозиції,
я гордо йшла йому на спротив,
чудово знаючи традицію:
розуму серце не перебороти.
Твій егоїзм був тобі вірною десницею,
а я ледь досягала до слуги.
Все не воліла бачити різниці
й хоч трохи роззиратись навкруги.
Тепер, коли мої окови зняті,
стараючись перебороти дисфорію,
я стверджую: я не бажаю тебе знати!
Не мрію, не посмію, не волію...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682043
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2016
автор: Іра Клочанюк