Коли виходив, злість кипіла гулко,
Гнів шаленів, готовий розіпнути,
І від емоцій – жодної пігулки,
Щоб обезболити в протиотруті.
Любов у вени заповзла, скрутилась,
Гніздо змією звила попід серцем,
А очі – чорні вишні перестиглі,
Застигли дулом в передсмаку герців.
Пролізли в сни, щоб завжди бути поруч,
Палкі слова із губ її «кохаю»,
Він з пам’яті їх випікав власноруч
І відчував себе вигнанцем раю.
Не випита до дна взаємна чаша,
Образи у тумани загорнули.
Та лавки по алеях стогнуть: «ваші…»
Вглиб спомини повзуть пташам зозулі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681939
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2016
автор: Оксана Дністран